Мирослава Дзядзін
Неймовірні образи, які малює моя уява, завжди прагнули вилитися на альбомному листі гамою відтінків і кольорів. Так як поет висловлює свої емоції за допомогою слів і рими, я люблю розмовляти пензлем і розбавленими у воді фарбами. Кожен, навіть найменший нарис, має величезне значення, адже це частинка мене, секунда мого життя, яку раз і назавжди сфотографував олівець...
Народилася 19 лютого 1987 року у місті Рівному. Я була дуже самостійною дитиною. У дитячий садок не ходила, що давало більше волі. Як і всі нормальні діти малювала, ліпила, клеїла, палила, тушила, бігала, стрибала, падала, ну і таке інше. Якщо цього не брати до увагу, то я була досить спокійною і позитивною дитиною. Про своє дитинство розповісти не можу, бо, як і більшість, майже нічого не пам’ятаю. А вигадувати якось не хочеться.
До кінця ще не насолодившись дитячими роками і трішки підрісши, пішла у школу №17. Такий сценарій життя проживав кожен, хоча є винятки, на жаль, я не відношусь до їхнього числа. Всі свої свідомі 11 класів провела на задніх партах, але вчилася добре. Про школу не можу сказати нічого поганого чи хорошого. Це просто ще один етап мого життя, який я, слава Богу, успішно пройшла.
Потім вступила в Технікум технологій і дизайну при Національному університеті водного господарства і природокористування (можна текстильник) на спеціальність "Моделювання і конструювання одягу". Паралельно вступила у Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на факультет "Соціальна робота та психологія" (заочне відділення), де навчаюся і зараз.
Працюю художником на ювелірній фірмі "Радуга". Створюю ікони та пейзажі з бурштину. В мистецтві, та й в принципі в житті, ціную простоту, відкритість, легкість. Люблю подорожувати. Шкода, що маю лише два вихідні на тиждень. Далеко не заїдеш. Також захоплююсь волейболом, баскетболом, музикою та іконописом. Розумію, що ці заняття зовсім несумісні, але все ж таки вони поєднуються у моєму житті і роблять його не схожим на інші.
|