Олександра Куліш
Пишу з 7 років, але моя писанина почала подобатися в часи студентства, яке, на жаль, закінчилося. Пишу, бо не знаю куди дівати свої емоції, бо інколи вони просто топлять мене в собі, оскільки по гороскопу я - Рак (найемоційніший знак). Ручка і записник для мене найкращі психологи, яким сповідуюсь і ніколи не зраджую. Мої твори - це моє життя, описане у віршах і прозі...
Народилася 26 червня 1985 року, в середу, третього дня тижня, тому дуже люблю число 3. Мала звичайне хороше дитинство. Як і всі любила не слухати батьків, за що не рідко отримувала по "м'якому" місці і вислуховувала цілий трактат настанов, які з успіхом використовую і досі. Взагалі моя сім'я - дійсно найдорожче, що в мене є. Я дуже вдячна батькам, брату і сестрі за те, що й досі приходжу додому з нетерпінням і маю куток, де можу сховатися від чорних ліній життя.
У 1992 році пішла до школи №17, яка знаходиться через дві зупинки від мого дому. Як тільки мені розповіли про букви, написала свій перший вірш, який дуже подобався. На жаль, зараз не можу його згадати. Він загубився десь у минулому, але зосталися інші твори, навіть оформлені в маленькі книжечки, та вони, крім сміху, нічого не викликають.
Дуже рано почала працювати, в десять років. Торгувала на ринку з Дзядзін Мирославою, яка до того ж на рік менша за мене. Працювала, за власним бажанням, батьки забезпечували мене всім необхідним і не потребували допомоги. Але азарт зник дуже швидко і я повністю поглинулася у навчання.
Школу закінчила з червоним атестатом, чомусь видали зелений, напевно на той час ще не дозріла. У період здачі випускних екзаменів в автомобільній катастрофі гине мій батько, Олександр Максимович, який завжди був для мене не просто батьком, а турботливим і щирим другом. Впадаю у затяжну депресію, яка розтягується на все літо і жорстоко псує моє здоров'я.
У 2002 році вступила в Рівненський державний гуманітарний університет, не повірите, на факультет математики та інформатики. Студентське життя повністю повертає мене до життя і відволікає від сумних думок. На другому курсі знову пішла працювати, цього разу офіціанткою у кафе "П'ять зірок", яке знаходиться у гуртожитку НУВГП. Протримавшись на роботі цілих два тижні, я повністю зрозуміла, що фізична праця не для мене. Доля усміхається мені і переводить на державне навчання. Починаю отримувати стипендію 45 гривень, яка до п'ятого курсу виростає до 200 (підвищена).
Студентське життя зовсім відрізнялося від шкільного, воно було кращим. В університеті знайшла багато нових і хороших друзів, навіть однокласники в ці часи стали ближчими і ріднішими. Тоді я полюбила себе таку, яка я є, і зрозуміла, що в моєму житті все залежить тільки від мене самої. Ці часи подарували величезний набір матеріалу для моїх творів.
На третьому курсі кілька місяців працюю web-дизайнером, але, не знайшовши спільної мови з начальством, знову стаю безробітною, хоча і не надовго, оскільки на четвертому курсі подруга Наташа пропонує мені працювати разом з нею, викладаючи інформатику при Регіональній комп'ютерній школі.
Ще в дитинстві мене переслідувало бажання видати власну книжку. Воно переросло у мрію. Здавалося, що це неможливо. Десь в далекому майбутньому планувала вислати на конкурс свій роман, але ж його так важко закінчити, навіть зараз він припадає пилюкою десь на дні стосу паперів. Але одного осіннього дня 2006 року пари чомусь закінчилися раніше, а на роботу іти рано, додому - пізно. І ось короткими повільними кроками дорогою на роботу, після довгих вагань, інтуїція все ж переконала мене і я відчинила двері Палацу дітей та молоді. На вахті зустріла Горбукову Тетяну Іванівну. В ту секунду вона спустилася вниз поговорити по телефону, ніби зустрічала мене. А через півроку вийшла перша моя збірка "На перехресті почуттів". Отак захворіла літературою остаточно.
В 2007 році закінчила університет з червоним дипломом магістра інформатики. Цього разу точно дозріла для дорослого життя. Наступного дня після випускного почала оформлятися на роботу в інший університет, Національний університет водного господарства та природокористування.
На цю хвилину і досі працюю у водному університеті програмістом 2-ї категорії Центру дистанційного навчання. З 1 листопада 2007р. є викладачем на кафедрі Електротехніки та автоматики, що було моєю мрією (стати викладачем). 14 січня 2008 року через нестачу часу покидаю РКШ. В НВК№12 виконую обов'язки технічного редактора шкільної газети, щоб не забути свої дизайнерські навички.
8 листопада 2007р. мені вручини грамоту за ІІІ місце у конкурсі "Перло многоцвітнне" серед студентів і старшокласників
за прозу, як не дивно, на студентську тему. Для мене це була велика несподіванка, яка остаточно переконала, що мої твори подобаються читачам. За браком часу і внутрішні конфлікти залишила Поетарх. Дописую свої збірки прози та поезії, які називатимуться "Хвилі емоцій" та "Шепіт кохання" відповідно. Намагаюся приймати участь у всіх заходах, які організовують "Мистецькі грані", адже так реалізовую своє друге Я. Такого поняття, як робота, для мене не існує, бо все, чим займаюся, приносить тільки задоволення, тому є хобі.
Створення "Мистецьких граней" остаточно переконало, що життя підносить настільки неймовірні сюрпризи, що навіть у мріях такі бажання ніколи не зароджувалися. А у всьому винні кляті невпевненість і слабкість, які переслідували мене майже все дитинство.
Запитаєте, чому не пишу про найцікавіше - любов? Нею пронизані всі мої твори, тому буде зайве повторюватися. Все, про що мріяла в дитинстві, я маю. Теперішні та майбутні бажання теж позбуваються, бо таке вже моє життя. Єдине, що неможливе, це ще хоч одна зустріч з батьком, але в найболючіші моменти він приходить до мене вісні, після чого точно знаю, що все буде добре.
На останок, сміливо заявляю, що я - цілком щаслива людина. Я вірю в здійснення мрій і люблю своє життя, чого бажаю і Вам. |