Роман Помян
Напрочуд легко написати про когось (відносно), а от про особисті кроки по життю виявляється не так вже й просто, адже виділити потрібно "яскраві" події своєї дороги і, не звертаючи при цьому на її обабіч. На превеликий жаль, ми бачимо частіше інших ніж себе. Та оскільки я - представник "історії" цілком існуючий, то мені і надається можливість взяти перо в свої руки і написати від свого імені…
Це трапилося порівняно "вчора", хоч в минулому столітті: в серпні 1984 року у місті Рівному з гучним горланням на світ з’явилось ще одне дитя. Через деяких час мені дали ім’я Роман. Я став вже другим нащадком батьківської гордості.
Батьки мої з робочого соціального прошарку. Так я отримав (надіюсь) повагу до праці, тягу до відпочинку і прагнення до кращого, за що висловлюю їм щире спасибі!
Разом з першим класом (1992) пізнав і першу взаємну симпатію. Ідучи додому, робив значне коло, як для маленької людини, затримуючись у гостях на годину… другу. Вручили камінь – граніт науки у сільській місцевості Хмельницької області за родинною гілкою по-матері. Там мені пощастило (усвідомлюю це зараз) співати в хорі, що стало першим поштовхом до творчого життя, в якому перебуваю у сьогоденні.
Та найбільш, що запам’яталось, це випасання великої рогатої "корівки".
Вже у більш зрілому віці (3-7 класи), приїжджаючи до бабусі, мене вабила та серйозна відповідальність, а ще воля, яка прокидалась у лісі і виводила на широке поле.
Починаючи з 2001 року, приходить ненавмисне бурхливе втручання зі сторони, яке порушує рівновагу звичних для мене речей. З тієї пори і розпочинається моє мистецьке життя. Серце лише відчувало, а розум з легкістю впадав у ті відчуття ритму.
200… р. – обставини змусили знищити віру у реальність. Не вийшло. Віра – жива, реальність теж.
2002 р. – отримав атестат про закінчення середньої загальноосвітньої школи №11. Навчання давалось важко (камінь виявився важким). Але, насамперед, дякуючи вчителям, у випускних класах все те важке вже не здавалося таким.
За рік до випуску завершив проходження комп’ютерних курсів "оператора ЕОМ" міського ПОМ (м. Рівне).
За кілька років (2004 р.) здобув народне звання по спеціальності "кухар-кондитер" РТПЛ (9 ПТУ). Щоправда, плани стосовно роботи були інші: хотів перебувати в дорозі водієм далеких рейсів.
2004-2007 рр. – працюю на хлібозаводі.
З часом стало бракувати посади "формувальника", через що й пізнав працю пакувальника, тістоміса і пекаря. Хотів відчути весь процес виробництва. Враження і досвід набутого спілкування з ХЛІБОМ ще досі живуть в усвідомленому минулому. 2008 р. – оператор друкарських фотомашин. Принаймні звучить.
І, напевно, останній запис: … на даний час перебуваю у Вашій присутності.
|